Меню сайта
Друзья сайта
|
Яценко Галина ФедоровнаРодилась в суровые военные - 19 сентября
1943 г. Родовые корни на Житомирщине. Училась и долгое время трудилась на
Донбассе. Сейчас живет в Приволье. Профессию имеет далеко не лирическую -
продавец. Но душа ее — тонкая, чистая, нежная, переполненная любовью к родному краю, к
жизни. Пишет на двух языках, но прежде всего —
это украинская поэтесса. Член литературного объединения «Исток» и
МСПУ (2002). Первый сборник поэзии «Іменем любові» вышел в 1995г. и в
2002г. увидели свет сразу 6 сборников: «Є така Країна — Україна», «Тріумф самовідданності», «Жіноча велич», «Сьогодення», «Край лелечий», «Музика
ранкового дощу». Следом были изданы сборники: «Жіночість ніжного серця» и «Вибране». Ее творчество вошло в
коллективные сборники «Исток» (1998), «Семицветик» (1999), «О вас и для вас» (2002), «Лисья балка»
(2004) и «Крила пісні» (2009). Ніжна моя Україно Триєдина доля хрещата, Дорога тобою суща, І виплакана, і розіп'ята, Україно невмируща. Ти рідна і ніжна, як мати, Стогнеш під серцем родинно, І виплекана і крилата, Ніжна моя Україно. Доленько моя родинна Доленько моя родинна, Припадаю воєдино Я до твоїх ніг. Добрий день і добрі ночі На стежині у дім отчий Як душа щемить! Пам'яттю живих і мертвих, Доки світло не померкне, Ти мені болиш. У дозвілля і у скруту П'ю життя, немов отруту, А воно цвіте. Доленька моя родинна, Припадаю воєдино Я до твоїх ніг! І я така щаслива і нещасна І сільський вечір, і осінній сад, Шепочуть тихо, скільки не вколихуй. Стоять хати старенькі ряд у ряд, Вчорашнє воскресає тихо-тихо... ...До серця, щось підкочує важке, Таке тривожне - не розгледиш оком. Домашнє, тихе, тепле і близьке... ...Ось бабин двір, ось брама косить боком... І боляче навколишність свята Мені тривожно душу розхитала, І сад самотньо вітами хитав... ...Та баба Настя вже не зустрічала... Моє дитинство, ось де воно є, На рудій клямці ще дитячі руки, Стаю на ганок, і видніш стає Дитинство голе, босе, близоруке... І я стою, дивлюсь йому услід Здивовано, розгублено і вгасло, Старенька хата і моє село... ...І я така щаслива і нещасна... Не плачте, мамо... Не плачте, мамо, хоча й не легко... Зів'є гніздечко старий лелека... І посміхнеться стара криниця: Злетимось в купу води напитись, ...Розквітне хата в світанках синіх, Всміхнеться доля до всіх щасливо... ...Не плачте, мамо... Дрімає старий лисичанський музей Директорові музею Евг. Гудковському Парк засинає в нічному цвітінні, Біля музею дві баби камінні: Їх душі всірілі старі, як віки, Січуть віковічні прогреси їдкі. ...В них мудро і терпко вуста зімкнуті, От навіжені, стоять, як прикуті... А парк так квітує, що серце болить. - На землю спустіться, до парку зайдіть! Каштани шепочуть в камінне лице: - От душі камінні, скажіть хоч слівце!?... ...А парк захлинався у білім цвітінні: Мовчать вірні воїни, баби камінні... Дрімає старий лисичанський музей... Галина Як промінець з веселими очима, Як ластів'ятко ціпиться в вікні... Не мало років маю за плечима. - Галина! - дріботить з вікна мені, І по-дитячи радісно відкрите, Розкрилене настіж, як і вікно, Мені услід доросле, домовите: - Галина. Ну справжнісіньке кіно!!! Очиці сині, зіткані із крику, Саме зіткання часом нетерпінь. Несу погордість щиру і велику. Як стражниця майбутніх поколінь. ...Буває, ночі цідяться безсонням І сумніви кружляють навісні, - ГАЛИНА! - немов пташка з підвіконня, Моя онучка, і світліш мені... Як промінець з веселими очима... |