Суббота, 18.11.2017, 00:50

Меню сайта
Календарь
«  Ноябрь 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Яценко Галина Федоровна

Родилась в суровые военные - 19 сентября 1943 г. Родовые корни на Житомирщине. Училась и долгое время трудилась на Донбассе. Сейчас живет в Приволье.

Профессию имеет далеко не лирическую - продавец. Но душа ее — тонкая, чистая, нежная, переполненная любовью к родному краю, к жизни.

Пишет на двух языках, но прежде всего — это украинская поэтесса.

Член литературного объединения «Исток» и МСПУ (2002).

Первый сборник поэзии «Іменем любові» вышел в 1995г. и в 2002г. увидели свет сразу 6 сборников: «Є така Країна — Україна», «Тріумф самовідданності», «Жіноча велич», «Сьогодення», «Край лелечий», «Музика ранкового дощу». Следом были изданы сборники: «Жіночість ніжного серця» и «Вибране». Ее творчество вошло в коллективные сборники «Исток» (1998), «Семицветик» (1999), «О вас и для вас» (2002), «Лисья балка» (2004) и «Крила пісні» (2009).


Ніжна моя Україно


Триєдина доля хрещата,

Дорога тобою суща,

І виплакана, і розіп'ята,

Україно невмируща.


Ти рідна і ніжна, як мати,

Стогнеш під серцем родинно,

І виплекана і крилата,

Ніжна моя Україно.



Доленько моя родинна


Доленько моя родинна,

Припадаю воєдино

Я до твоїх ніг.

Добрий день і добрі ночі

На стежині у дім отчий

Як душа щемить!

Пам'яттю живих і мертвих,

Доки світло не померкне,

Ти мені болиш.

У дозвілля і у скруту

П'ю життя, немов отруту,

А воно цвіте.

Доленька моя родинна,

Припадаю воєдино

Я до твоїх ніг!



І я така щаслива і нещасна


І сільський вечір, і осінній сад, 

Шепочуть тихо, скільки не вколихуй.

Стоять хати старенькі ряд у ряд,

Вчорашнє воскресає тихо-тихо...

...До серця, щось підкочує важке,

Таке тривожне - не розгледиш оком.

Домашнє, тихе, тепле і близьке...

...Ось бабин двір, ось брама косить боком...

І боляче навколишність свята

Мені тривожно душу розхитала,

І сад самотньо вітами хитав...

...Та баба Настя вже не зустрічала...

Моє дитинство, ось де воно є,

На рудій клямці ще дитячі руки,

Стаю на ганок, і видніш стає

Дитинство голе, босе, близоруке...

І я стою, дивлюсь йому услід

Здивовано, розгублено і вгасло,

Старенька хата і моє село...

...І я така щаслива і нещасна...



Не плачте, мамо...


Не плачте, мамо, хоча й не легко...

Зів'є гніздечко старий лелека...

І посміхнеться стара криниця:

Злетимось в купу води напитись,

...Розквітне хата в світанках синіх,

Всміхнеться доля до всіх щасливо...

                  ...Не плачте, мамо...




Дрімає старий лисичанський музей

         Директорові музею Евг. Гудковському


Парк засинає в нічному цвітінні,

Біля музею дві баби камінні:

Їх душі всірілі старі, як віки,

Січуть віковічні прогреси їдкі.


...В них мудро і терпко вуста зімкнуті,

От навіжені, стоять, як прикуті...


А парк так квітує, що серце болить.

- На землю спустіться, до парку зайдіть!

Каштани шепочуть в камінне лице:

- От душі камінні, скажіть хоч слівце!?...


...А парк захлинався у білім цвітінні:

Мовчать вірні воїни, баби камінні...


Дрімає старий лисичанський музей...



Галина


Як промінець з веселими очима,

Як ластів'ятко ціпиться в вікні...

Не мало років маю за плечима.

- Галина! - дріботить з вікна мені,

І по-дитячи радісно відкрите,

Розкрилене настіж, як і вікно,

Мені услід доросле, домовите:

- Галина. Ну справжнісіньке кіно!!!

Очиці сині, зіткані із крику,

Саме зіткання часом нетерпінь.

Несу погордість щиру і велику.

Як стражниця майбутніх поколінь.

...Буває, ночі цідяться безсонням

І сумніви кружляють навісні,

- ГАЛИНА! - немов пташка з підвіконня,

Моя онучка, і світліш мені...


Як промінець з веселими очима...