Донбас. Перша лінія. Проект «Донбаські студії» Фонду ІЗОЛЯЦІЯ. – К., 2016.-160с.

Важливим і ще не зрозумілим залишається питання – чому сталася війна на Донбасі?

У медичній антропології є давно зауважений парадокс у пацієнтів: коли людина несподівано стикається із серйозною хворобою, перше питання до лікаря зазвичай таке: «Чому це сталося саме зі мною?» Тобто «не в наслідок чого», а саме – «чому», або іншими словами «за що».

«Чому і за що почалася війна на Донбасі?» Можливо, збірка публікацій «Донбас. Перша лінія» дасть відповідь на ці питання. В ній у непрямий або прямий спосіб прозвучать відповіді у вигляді думок експертів, істориків та практиків воєнних конфліктів.

Розповідь починається з району Старої Юзівки, що асоціюється з історією заснування міста, з абрикосовими деревами. Її відкриває поема Любові Якимчук «Абрикоси Донбасу», написана 2012 року, ще до початку війни у Донецьку. Хотілося, щоб ця збірка наукових та публіцистичних матеріалів починалася з опису мирного часу регіону. Адже постановка драматичної оповіді передбачає певну спокійну точку відліку, до настання основної дії (у випадку з Донецьком – трагічної). Любов Якимчук народилась і виросла в Луганській області у родині шахтаря. Поема наповнена її особистим досвідом, спогадами про шахтарів, запахами і кольорами рідного дому. В 2014 році, уже після початку воєнних дій на Донбасі, Любов Якимчук написала поему «Розкладання», яка також представлена в цій збірці. Назви міст в цій поемі розпадаються на шматки, як і сприйняття нереальності того, що відбулося під час війни.

Збагнути, усвідомити, скласти до купи все те, що руйнує війна, у щось таке, що було раніше, вже неможливо. В одному зі своїх інтерв’ю на запитання, чого їй зараз не вистачає з рідного Луганська, Любов Якимчук просто відповіла: «Мені бракує там бути, коли я захочу. Мені бракує можливості пересвідчитися, чи моє дитинство, моя юність – це було насправді. Чи Первомайськ і Луганськ існували? Чи, може, я собі  це придумала».

Розмірковуючи про своє минуле – українська поетеса посилається на фізичні докази існування рідного місця. Наша пам'ять має властивість «чіплятися» за просторовий вимір середовища проживання, чи то громадського простору міста, чи індивідуальної квартири…

Люди, які залишили свої домівки та почали своє життя наново, свій  біль, почуття та емоції висловили на сторінках збірки «Донбас. Перша лінія». Запрошуємо і вас до читання та роздумів…